Copyright 2017 - Асоціація Святого Духу за об’єднання світового християнства

Протягом історії люди прагнули відповісти на основоположні питання людського життя і Всесвіту. Однак нікому не вдалося зрозуміти основний принцип, за яким були створені людство і Всесвіт. Питання, пов’язані з життям людини і Всесвітом, неможливо розв’язати, не зрозумівши природи Бога, Який створив їх.

Дуальні властивості Бога та світ творіння

Як можна пізнати природу невидимого Бога? Її можна зрозуміти, розглянувши створений Ним світ творіння. Давайте спочатку звернемо увагу на загальні риси, властиві всьому світу творіння. Усе у творінні наділене дуальними властивостями янсон (чоловіче або позитивне) та имсон (жіноче або негативне). Наприклад, частинки, з яких складається матерія, наділені позитивним, негативним або ж нейтральним зарядом, який утворюється шляхом нейтралізації позитивної і негативної складових. Атоми, у свою чергу, проявляють позитивну або негативну валентність. Рослини розмножуються за допомогою тичинки та маточки, тварини — через взаємодію самців і самок.
Існує також інша пара дуальних властивостей. Усьому у творінні притаманна зовнішня форма (хьонсан) і внутрішні якості (сонсан). Розгляньмо для прикладу людину. У людини є тіло — її зовнішня форма, та душа — її внутрішні якості. Схожим чином, усе у творінні існує завдяки взаємодоповнюючим стосункам між дуальними властивостями сонсан і хьонсан. Бог, будучи першопричиною всього творіння, також має існувати на основі взаємодоповнюючих стосунків між дуальними властивостями сонсан і хьонсан та янсон і имсон.

Отже, Бог — це Суб’єкт, у Якому гармонійно поєднуються дуальні властивості: первісний сонсан і первісний хьонсан. Одночасно Бог — це гармонійна єдність чоловічого і жіночого начал. Стосовно світу творіння, Бог є суб’єктом, сонсан і перебуває в положенні чоловічого начала. Світ творіння є субстанційним об’єктом Бога. Він складається з окремих індивідуальних істинних тіл, які на основі принципу творення символічно або образно втілюють у собі дуальні властивості Бога, свого невидимого суб’єкта.

Всесвітня первісна енергія, дія віддавання та приймання і чотирьохпозиційна основа

Бог — Творець усього, що є у світі. Він — вічна, абсолютна істота, яка перебуває поза виміром часу та простору. Відповідно, основоположна сила, яка забезпечує Його існування, також має бути вічною та абсолютною. Вона — джерело всіх сил, які забезпечують існування всього, що є у світі творіння. Цю основоположну силу ми називаємо всесвітньою первісною енергією.

Суб’єктний і об’єктний аспекти всього, що є у творінні, під впливом усесвітньої первісної енергії створюють умову для взаємодії. Їхня взаємодія породжує всі сили, необхідні елементу творіння для існування, примноження та дії. Процес, у результаті якого виробляються всі необхідні сили, називається дією віддавання та приймання. Наприклад, атом починає існувати завдяки електромагнітним силам, які є проявом дії віддавання та приймання між протоном та електроном. Молекула виникає в результаті дії віддавання та приймання між позитивно і негативно зарядженими іонами, які дають початок хімічній реакції. Дія віддавання та приймання між тичинкою і маточкою — це спосіб, у який переважно відтворюються рослинні організми. Тварини існують і розмножуються за допомогою дії віддавання та приймання між самцем і самкою. Дія віддавання та приймання між душею і тілом людини дає їй змогу жити й діяти заради здійснення певних цілей.

Бог — початок, розділяється на дві окремі субстанції, які потім, знову поєднавшись, стають одним цілим. Цю дію ми називаємо процесом «початок-розділення-єдність». У процесі «початок-розділення-єдність» дуальні властивості початку, який є центром, розділяються на два субстанційні об’єкти, що займають положення суб’єкта та об’єкта, які потім стають одним цілим. Кожен із цих елементів може займати положення суб’єкта стосовно інших трьох. Коли елемент, виконуючи роль суб’єкта, вступає в дію віддавання та приймання з іншими трьома, він утілює мету трьох об’єктів. Мета трьох об’єктів означає об’єднання в любові. Наприклад, Бог – це дідусь, а єдність – це онук. Коли онук просить діда покатати його на шиї, і дідусь виконує прохання, тоді онук виступає в ролі суб’єкта, а дідусь – у ролі об’єкта. Коли дружина просить чоловіка помасажувати їй плечі, і чоловік відповідає на її прохання, то дружина стоїть тут у положенні суб’єкта, а чоловік – у положенні об’єкта. Також, якщо люблячий батько кудись іде, і дружина йде слідом за ним, і діти як за магнітом ідуть слідом за ним, то тоді й Бог теж іде слідом. Любов несе рівність.

10 2Коли кожен із чотирьох елементів утілює мету трьох об’єктів, утворюється чотирьохпозиційна основа. Чотирьохпозиційна основа утворюється шляхом трьох стадій процесу «початок-розділення-єдність», які відповідно представлені Богом, подружжям та їхніми дітьми. Чотирьохпозиційна основа — це фундаментальна основа добра, завдяки якій утілюється мета творення. Це фундаментальна основа, що породжує всі необхідні для існування сили та дає Богу можливість перебувати в усьому творінні. Таким чином, створення чотирьохпозиційної основи — незмінна мета творення Бога.

Мета творення

Коли Бог творив, Він хотів, щоб усе, створене Ним, стало об’єктом добра, який приноситиме Йому радість. За яких умов творіння може принести Богу найбільшу радість? Створивши Адама і Єву, Бог дав їм Три Благословення: плодитися, розмножуватися і володарювати над світом творіння (Бут. 1:28). Якби вони виконали даний їм Богом заповіт і створили Царство Небесне (ідеальний світ), Бог, без жодного сумніву, відчував би найбільшу радість, дивлячись на Своїх дітей, які щасливо живуть у світі Його ідеалу. Відповідно, найвища мета існування Всесвіту, у центрі якого перебуває людина, — повертати радість Богу.

Радість виникає, лише коли ми відчуваємо свою внутрішню природу і зовнішню форму в стимулюючих стосунках з об’єктом, у якому проявляються наші сонсан і хьонсан. Коли шляхом установлення чотирьохпозиційної основи будуть утілені Три Благословення, і за допомогою цього буде створене Царство Небесне, воно стане об’єктом добра, який приноситиме радість Богу. Перше Благословення, дане людині Богом, полягає у вдосконаленні особистості. Щоб стати досконалою особистістю, душа та тіло людини повинні, розпочавши дію віддавання та приймання, стати одним цілим і, таким чином, створити індивідуальну чотирьохпозиційну основу з Богом у центрі. Друге Боже Благословення полягає в тому, що Адам та Єва, досягши особистісної досконалості, стають одним цілим як подружжя та, народивши і виховавши дітей, створюють сімейну чотирьохпозиційну основу з Богом у центрі. Сім’я та суспільство, які створили чотирьохпозиційну основу у відповідності до Божого ідеалу, схожі на досконалу людину. При цьому щасливі і Бог, і людина, бо вони відчувають власні сонсан та хьонсан, утілені в такій сім’ї і суспільстві. Третє Боже Благословення означає досягнення людиною досконалого володарювання над світом творіння. Людина має створити чотирьохпозиційну основу володарювання з Богом у центрі, злившись у повній єдності зі світом творіння через віддавання та приймання любові і краси. Отже, коли люди втілюють Третє Боже Благословення, весь світ стає об’єктом добра, який приносить радість Богу. Якби Божа мета творення була втілена таким чином, то на землі виник би ідеальний світ, у якому не було б навіть і тіні гріха. Такий світ ми називаємо Царством Небесним на землі. Від самого початку людина була створена так, щоб жити в Царстві Небесному на землі, а потім, залишивши свою плоть та відправившись до духовного світу, автоматично ввійти до Царства Небесного на небі.
3Бл.tifОтже, Адам і Єва мали втілити Три Благословення і стати Істинними Батьками людства. У Царстві Бога Його воля повинна була передаватися всім Його дітям через Істинних Батьків, спрямовуючи всіх людей жити в єдності одне з одним.

Добро і зло

Дії або їхній результат є добрими, якщо вони сприяють утіленню Божої мети творення. Це відбувається, коли суб’єкт та об’єкт, добре віддаючи та добре приймаючи любов і красу, досягають гармонійної єдності і, ставши третім об’єктом Бога, створюють чотирьохпозиційну основу. Дії або їхній результат є злими, коли вони суперечать Божій меті творення та сприяють створенню чотирьохпозиційної основи з сатаною в центрі.

Процес створення Всесвіту та період його розвитку

Створення світу відбувалося протягом певних шести проміжків часу, що в Біблії названі днями. Ми розуміємо, що утворення Всесвіту було не миттєвим, а потребувало багато часу. Тому шість днів означають шість послідовних періодів часу в процесі створення Всесвіту. Будь-яке індивідуальне тіло, з яких складається Всесвіт, для досягнення досконалості потребує певного проміжку часу. Усе створено так, що може досягти досконалості тільки після закінчення певного періоду розвитку.

Під час періоду розвитку все у творінні росте, підкоряючись автономній дії і управлінню Принципу. Бог, Творець Принципу, може взаємодіяти лише з плодами розвитку, який відбувався за Принципом, здійснюючи, таким чином, непряме володарювання над усім творінням. Тому період розвитку є сферою непрямого володарювання Бога або сферою володарювання над результатом, досягнутим згідно з Принципом. Усе творіння досягає досконалості після того, як проходить період розвитку (сферу непрямого володарювання) на основі автономної дії і управління Принципу. Однак людина була створена інакше: вона може завершити період розвитку і досягти досконалості лише тоді, коли, крім автономної дії і управління Принципу, вона впорається з відведеною їй частиною відповідальності. Бог створив людину таким чином, що вона може досягти досконалості, лише самостійно виконавши власну частину відповідальності, і навіть Бог не може втрутитися в її виконання.

У сфері прямого володарювання люди, займаючи положення суб’єкта та об’єкта, стають одним цілим і формують чотирьохпозиційну основу з Богом у центрі. Відчуваючи Божий Шімджон, як свій власний, вони досконало обмінюються любов’ю та красою і, таким чином, утілюють мету добра. Сфера прямого володарювання — це сфера досконалості. Отже, людина, яка перебуває у сфері прямого володарювання Бога, глибоко відчуває Його Шімджон і у своїх учинках свідомо керується Його волею.

Нематеріальний субстанційний світ та матеріальний субстанційний світ, центром яких є людина

Усесвіт був створений за зразком людини, яка була створена за образом і подобою дуальних властивостей Бога. Тому все у творінні повторює будову людини, яка наділена душею і тілом. Із цієї причини світ творіння складається не лише зі схожого на тіло людини матеріального субстанційного світу, але і з нематеріального субстанційного світу, який відповідає її душі. Сукупність цих двох субстанційних світів утворює Космос. Нематеріальний світ є суб’єктом, а матеріальний світ є об’єктом.

Фізичне «Я» людини складається з душі тіла (суб’єкта) і фізичного тіла (об’єкта), які є його дуальними властивостями. Душа тіла управляє фізіологічними функціями тіла, що необхідні для його існування, розмноження, захисту тощо. Наприклад, інстинкт — це аспект душі тіла тварин. Добрі чи злі вчинки фізичного «Я» впливають на те, яким (добрим чи злим) буде наше духовне «Я». Це пояснюється тим, що фізичне «Я» передає духовному «Я» певний елемент, який ми називаємо вітальним елементом.
дух и физ я.tifДуховне «Я» — це нематеріальна субстанційна реальність, яка сприймається лише духовними чуттями і була створена як суб’єкт фізичного «Я». Духовне «Я» людини здатне безпосередньо спілкуватися з Богом і керувати нематеріальним світом та ангелами. Зовнішньо духовне «Я» ідентичне фізичному «я». Після того як людина залишає свою плоть на землі, вона переходить до нематеріального світу, де її духовне «Я» живе вічно. Дуальними властивостями духовного «Я» людини є душа духу, яка є суб’єктом, і тіло духу, яке є об’єктом. Душа духу — центральна частина духовного «Я», місце, де перебуває Бог. Духовне «Я» розвивається за рахунок дії віддавання та приймання між елементом життя, який приходить від Бога, і вітальним елементом, який приходить від нашого фізичного «Я». Духовне «Я» віддає фізичному «Я» певний елемент, який ми назвемо духовним елементом. Духовне «Я» може вдосконалюватися тільки впродовж фізичного життя людини на землі. Духовне «Я» грішної людини може бути очищене через спокуту гріха протягом фізичного життя. Куди відправиться духовне «Я» людини після смерті, визначає не Бог, а саме духовне «Я».

Вступ

1. Принцип творення
2. Гріхопадіння
3. Принцип відновлення